Прем'єр-ліга йде на паузу: чого чекати після навали голів і сенсацій

Готуйтеся до різкого спаду емоцій — і це справжнє осіннє падіння. За 17 днів, що завершилися недільним туром, глядачі побачили 30 матчів Прем'єр-ліги та 79 голів. Якщо відкинути Тоттенгем, який тепер існує окремо від забитих м'ячів і навіть від самого футболу як розважальний феномен сам у собі, то цифра справді вражає.

Чи відчуваєте стимуляцію? Чи мерехтять нейронні зв'язки? Тоді готуйтеся до ломки — 19 порожніх днів тремтіння й неспокою, доки шоу під назвою Прем'єр-ліга не повернеться у жовтні. Можливо, настав час замовити ті самі порошки з інтернету.

Міжнародна пауза принесе власну інтригу. Точитимуться суперечки про те, чи справді Томас Тухель відповідає за успадковані культурні вади англійського футболу. Лунатиме гнів через його нездатність за кілька коротких тренувальних годин навчити гравців тримати м'яч так, як ще ніколи. І ще більше гніву через справжню причину — те, що він і досі німець і виглядає як хворий на скорбут наполеонівський морський командир, який живе виключно на корабельних галетах і морфії.

Навряд чи це заповнить порожнечу. Неминучим буде «ефект контрасту» — приплив адреналіну, який лише поглиблює спад, коли він зникає. Але є й звичні осінні ритуали, що допомагають пережити паузу. Один з них — щорічне звернення до нації про стан Прем'єр-ліги, побудоване навколо ключових питань: «де ми зараз?», «що ми є?» і «куди все це рухається?». Цього разу відповіді даються напрочуд легко.

Після п'яти турів сезону картина виглядає майже як копія попереднього року. Головна новина — відсутність будь-якої великої новини. Подій відбувається чимало, але команди, стиль, зірки, енергія й можливі результати залишилися майже незмінними. Якщо перенестися на рік назад, ситуація була такою ж: потужна команда з лисим і дратівливим тренером виграла всі п'ять матчів, але виглядала вразливою в захисті. Команда, яка згодом стане чемпіоном, йшла другою. Цією командою також був Арсенал.

Найцікавішою історією стали клуби середнього класу — функціональні, добре організовані команди, назви яких починаються на «Б», сутність, яку можна назвати Brightonmouth. Ерлінг Голанд забивав голи. Бруну Фернандеш викликав відчай, що рве волосся, наче молодий Елвіс, тільки замішаний більше на хитрощах і ризикованих атакувальних передачах.

Як завжди, у повітрі витають ключові питання, на які, на щастя, легко відповісти. Чи здатний Майкл Керрік вивести Манчестер Юнайтед на новий рівень? Ні. Чи є Керрік причиною того, що Юнайтед не досягли цього рівня, а натомість опинилися в ситуації, коли їм узагалі довелося наймати Керріка? Теж ні.

Реальність для Юнайтед полягає в тому, що іншого рівня просто не існує. Це і є той рівень — клуб, який слугує грандіозною, тривожною, але напрочуд точною метафорою сучасної Британії: він люто торгує власною спадщиною, ним керують тимчасові фігури й опортуністи, а сам він нагадує мобільний музей воскових фігур, що живе туризмом і спогадами.

Чи приречений Тоттенгем? Мабуть, ні. У складі достатньо напівзаінтересованих гравців, щоб міцно утримувати 17-те місце. Хоч, на прикрість для залежних від контенту Прем'єр-ліги фанатів, навіть це притупилося через повторюваність. Шпори могли б вилетіти вже зараз — і ви просто продовжили б скролити стрічку.

Чи на порозі відродження Ліверпуль? Мабуть, ні. Золота ера Юргена Клопа виглядає дедалі віддаленішою, а навколо неї — щось на зразок теперішнього стану речей. І так, Флоріан Вірц — справді дуже хороший футболіст. Просто він не дуже вміє протистояти силовій боротьбі, а це в Прем'єр-лізі не обговорюється. Зате він буде дуже хороший у Пари Сен-Жермені, Баварії чи Інтері.

В усьому іншому маємо застій і надійний, розважальний, уніфікований продукт. У тактиці ще можна знайти привід для захоплення дрібними змінами. Якщо копнути глибше, можна помітити трохи більше контратак, Ентоні Елангу, що біжить швидко, чи інвертованого вінгера, який майже випадково відкриває для себе, що може віддавати передачі і сильною ногою.

Той факт, що подібні дрібниці вважаються приводом для захоплення, показує, наскільки стандартизованою стала гра. Досі існує лише один елітний стиль — так званий Omniball, спадкоємець школи Кройфа-Мікелса-Гвардіоли й гегенпресингу.

В Англії цей стиль зсунутий у бік фізичної переваги над контролем м'яча, але все ж дає футбол, що часом нагадує їзду на новому електромобілі: весело, високоякісно, але водночас нескінченно повторюване. Схоже, скоро настане момент, коли роботизована система провокацій зустрінеться з роботизованою системою, стійкою до провокацій, і футбол просто перестане існувати, перетворившись на два ряди людських юнітів, що витріщаються один на одного через смугу порожньої трави.

У Прем'єр-лізі, якій попереду ще 87% сезону, не завадило б дві речі. Зсув у бік більшої фізичності — захопливий і своєрідний. Помітно, скільки матчів вирішувалося дуелями, зіткненнями, відчуттям більшого бажання боротися. Це не так дивно, якщо гравці перебувають приблизно на однаковому технічному рівні, де справжня різниця — лише в стійкій фізичній силі та бойовому характері.

Саме тому перемога Брайтона над Арсеналом в суботу здалася такою цікавою. Рідко коли чинного чемпіона не просто перемагають, а й переграють технічно та фізично. Усі 90 хвилин лише одна з двох команд справді виглядала кандидатом на всі можливі трофеї.

Це підводить до другої речі, якої не завадило б лізі. Чи може хтось із добре організованого середнього класу утримати такий рівень протягом усього сезону і подарувати нам новий варіант історії Лестера чи щось близьке до цього? Чи здатен Брайтон грати так щотижня?

Причини, чому це навряд чи можливо, очевидні. Один вдалий матч проти захопленого зненацька Арсенала — це не марафон із 38 турів. У Брайтона хороший склад, але й регулярні матчі середнього тижня. Інші команди адаптуються й нейтралізують ваші сильні сторони. Та й це не дрібниця: у вівторок Фабіан Хюрцелер годину проведе в ефірі TalkSport, просто розмовляючи про футбол — і тепер серед тем неодмінно буде, як саме вдалося перемогти чемпіонів і чому команда третя в таблиці.

how did you beat the champs and why are you third in the league

тема, яку обговорюватимуть у програмі TalkSport з Фабіаном Хюрцелером

У цьому немає нічого поганого. Але це показник того, де ми опинилися. Хюрцелеру 33 роки. Уся його робота, по суті, полягає в постійному переосмисленні себе — так само, як усі справді хорошні гравці клубів середньої ваги радше проходять прослуховування для більших клубів, ніж мріють витягнути свою команду нагору, прагнучи грошей, що змінюють життя і які пропонує клуб рівня Ліги чемпіонів, керовані цілком логічним колективним індивідуалізмом.

Можливо, саме тому однією з тем сезону стала підозра серед фанатів великих клубів, що їхні гравці недостатньо цього хочуть, а програш у бігу чи в боротьбі сприймається як ознака духовної хвороби чи занепаду в управлінні клубом. Але саме це й підтримує лігу жорстко сильною, передовою і невичерпно привабливою попри всі повторювані сюжети. Повертайся швидше, мегапродукт Прем'єр-ліги. Спад уже дається відчути.